Ми маємо здатність до усього пристосовуватись, час показав, що людина може звикнути і до війни. Вже пів року ми живемо в нових реаліях. Часто, огороджуємо себе від великої кількості інформації, не реагуємо на сигнал повітряної тривоги, також часто прогортуємо інформацію про збори коштів, ми перестали на усе реагувати, так як це робили в перші дні війни.
Ми маємо повне право на деякий час огородити себе від поганих новин, але помилкою є змусити себе забути про реалії, у яких живемо. Нам важливо продовжувати молитись про закінчення війни, про військових, їхніх рідних, мирних жителів, за волонтерів, владу та президента. Важливо сьогодні продовжувати жертвувати на перевірені фонди та збори, які відкриваються, адже, на жаль, у нашій країні війна ще не завершена.
Тримаємось, молимось, пам’ятаємо, боремось!
«Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас?»До римлян 8:31
Розповімо вам про поїздку, яка відбулась з 5 по 7 вересня. У дорогу цього разу вирушили Кисіль Юрій, Пошелок Михайло і Тадеуш, брат, який приїжджає в Україну із Польщі для того, щоб допомагати українцям.

Хлопці ділились враженнями із поїздки та розповіли, що цього разу отримали багато адреналіну. Насамперед брати заїхали за хлібчиком у пекарню. Увечері брати були вже поблизу Харкова та мали зустріч із військовими із 40 бригади. Їм хлопці передали гуманітарну допомогу, там переночували, а вже ранком вирушили в Харків.

Волонтери залишили 50 продуктових наборів у сиротинці, згодом усю допомогу передадуть діткам- сиротам. Тоді брати не могли й подумати, що їх чекає напружений день. Неподалік вони почули два потужних вибухи, згодом стало відомо, що це були авіаудари по самому центрі міста. Під час цього, до хлопців підсіли троє місцевих служителів, які розповідали, що кожного дня їздять доставляти продукти людям, у небезпечні місця, зараз туди мало, хто виявляє бажання їздити.